Кабінет практичного психолога                                                                                                                                                                                                                         

    Практичний психолог :                                                                                                       Ільницька Ірина Петрівна                                                                                                  Освіта : Вища

    Стаж педагогічної роботи : 16 років

    Спеціаліст вищої  категорії

Завдання психологічної служби

1. Сприяти успішному адаптаційному періоду малюка до дитячого колективу.

2. Формувати навички самостійності та індивідуальності дітей раннього віку шляхом проведення інтерактивних ігор.

3. Розвивати емоційно-вольову сферу у дітей молодшого шкільного віку.

4. Корегувати рівні сформованості різних психічних функцій в старших групах шляхом інтерактивних ігор та корегуючих занять.

5. Формувати навички самооцінки і саморегуляції як особистості шляхом проведення інтерактивних занять у дітей старшого дошкільного віку

 Діяльність практичного психолога ЗДО на час воєнного стану

організована відповідно до Листа МОН України від 21.08.2023 № 1/12492-23 "Про пріоритетні напрями роботи психологічної служби у системі освіти у 2023/2024 навчальному році" (ЛИСТ ДОДАЄТЬСЯ) 

reomendac_dlya_psiholog_chno_sluzhbi_2023_1.pdf

Одним із головних завдань закладу освіти є повсякденна психологічна допомога та емоційна підтримка учасників освітнього процесу.

Робота практичного психолога закладу дошкільної освіти

Основна мета роботи практичного психолога:
- Створення оптимальних умов для повноцінного розвитку дитини,
- Збереження психічного здоров'я,
- Розвиток творчого потенціалу дітей,
- Створення психоемоційного комфорту всіх учасників освітнього процесу.
Діяльність практичного психолога спрямована на вирішення таких завдань:
- Психологічний супровід дітей раннього віку (2-3 роки);
- Просвітницька (просвіта вихователів та батьків з метою підвищення їх психологічного рівня знань);
- Профілактика дезадаптації новоприбулих дітей;
- Профілактика агресивної поведінки і розвиток позитивних якостей дітей;
- Робота з обдарованими дітьми.
Основні завдання роботи практичного психолога:
1) Профілактика дезадаптації новоприбулих дітей (дітей раннього та молодшого віку).
2) Профілактика загострення кризи 3-х років.
3) Психологічна підготовка дітей до школи (старші групи).
4) Робота з обдарованими дітьми.
5) Психологічний супровід дітей раннього віку.
6) Оптимізація освітнього процесу.
7) Поліпшення психологічного клімату в педагогічному колективі.
8) Просвітницька робота, спрямована на психологизирование і гуманізацію психолого-педагогічного процесу.
9) Проведення тренінгів, спрямованих на релаксацію педагогів.
10) Консультативна робота, спрямована на вирішення психологічних проблем, які виникають через взаємини «вихователь - дитина - батьки».

5 РЕЧЕЙ ПРО КОРОНАВІРУС, ЯКІ ПОТРІБНО ЗНАТИ БАТЬКАМ – МОН ТА МОЗ ДАЮТЬ РОЗ’ЯСНЕННЯ

Ігри, що сприяють дружнім відносинам у колективі

kartoteka_druzhni_vidnosini.pptx

   На виконання наказу по відділу освіти  «Про організацію і проведення

Тижня психологічної служби в освітніх закладах міста від 29 березня 2018 р.№153,

відповідно до плану роботи методкабінету 2017-2018н.р. та з метою пропаганди

досягнень психологічної служби і підвищення психологічної освіти серед вчителів,

вихователів , батьківської громадськості в  Стрийському  ДНЗ(ясла-садок) №15

«Пролісок» комбінованого типу  з 16 по 20квітня  2018р пройшов Тиждень

практичного психолога.

    Практичний психолог Ільницька І.П. підготувала лекцію-

презентацію «Вплив комп’ютера та ЗМІ на психіку дошкільників».

Вся правда про вплив комп’ютера на здоров’я та розвиток дитини

Проблема постійного проведення часу дитини за комп’ютером останнім часом актуальна. Дитина народжується в будинку, в якому вже є комп’ютер. Це вже само природно, як наявність звичайних предметів побуту.
Часто батьки розчулено милуються, як їх маленька дитина осягає сучасну техніку.
Дорослі не завжди в курсі, яку саме інформацію дитина отримує з інтернету.
Також не всі розуміють, що з появою інтернету спілкування, книги, спорт стають на інші місця і замінюються інтернетом.

 Рекомендації батькам, вихователям щодо використання комп’ютера дітьми

• Обмеження. Дозволяйте грати або дивитися що-небудь тільки у певний час. І обмежений. Маленьким дітям взагалі заборонено проводити більше 15 хвилин перед монітором. Обов’язково робіть перерви. Контролюйте всі мультики та ігри, часом в них присутні жорстокість та насильство. Якщо грає – то нехай тільки у щось корисне й розвиваюче. Доступ до інших сайтів повинен бути заблокований.
• Інші інтереси. Подумайте, що любить ваша дитина, поговоріть з нею і допоможіть вибрати спортивну секцію або гурток. Грає в бійки? У такому випадку вона оцінить єдиноборства. Любить малювати? Тоді в художній школі зможе розкрити свій потенціал. Спілкування з іншими дітьми, часті тренування та навчання чомусь новому з часом зможуть витіснити комп’ютер.
• Якісне спілкування. Коли малюк буде відчувати вашу увагу та підтримку, у нього буде менше спокус ізолюватися від дійсності. Влаштуйте на вихідних пікнік на природі. Прогуляйтеся по парку. Сходіть у цирк або «поламайте» голову над орігамі. Зберіть разом конструктор, пазли. Вибирайте час для такої спільної діяльності, адже дуже важливо показати, що реальний світ теж цікавий. Набагато цікавіший, ніж віртуальний.
• М’якість і розуміння. Не будьте надто жорсткими і категоричними по відношенню до захоплення вашої дитини. Це тільки погіршить ситуацію. Маленькі діти будуть намагатися потайки грати, старші – у вигляді протесту. Проявіть креативність і хитрість. Молодшим запропонуйте пограти разом. Старших треба відволікти спільним готуванням улюблених ласощів або прогулянкою по магазинах і купівлею обновки. Тобто тим, що дитина любить чи любила, крім віртуальної реальності.
• Традиції. Постарайтеся підтримувати цінність сімейного спілкування. Навіть якщо не було прийнято, заведіть традицію спільної вечері. Готуйте разом, красиво сервіруйте. Не дайте дитині можливість втекти з тарілкою у свою кімнату до монітора. Після вечері прогуляйтеся, якщо ще не пізно. Катайтеся на роликах, велосипеді, зліпіть сніговика чи позбирайте каштани. Це допоможе викликати у дитини позитивні емоції, набагато якісніші, ніж ті, що вона отримує під час гри.
• Втрачений час. Старшій дитині розпишіть на папері, скільки часу вона втрачає в тиждень за рік просиджування перед комп’ютером. Допоможіть дитині згадати або усвідомити свою мрію і висловіть готовність підтримати її. Наприклад, вона завжди хотіла навчитися грати на гітарі, а ви не купували інструмент або не оплачували заняття. Тож пора зробити це зараз. Підтримайте й інші інтереси, це зблизить вас і відверне увагу дитини від комп’ютерних ігор.
• Реальність цікавіша. Спробуйте показати захоплюючу реальність. Без гаджетів (крім необхідного) рушайте в подорож, покатайтеся на конях, заночуйте в лісі або біля озера з наметом. Маса вражень і спогадів буде поштовхом до прояву інтересу до життя поза екраном.
• Зближення. Подумайте, може, у щоденних турботах і робочому процесі ви віддалилися від дитини? Вже не знаєте, чого боїться, які події в житті відбуваються, що хвилює? Спробуйте стати другом для неї. Нехай знає, що може звернутися до вас у будь-який момент, порадитися або розповісти, що гризе. Почніть відновлювати довіру, це дуже важливий момент.
• Спілкування на рівних. Якщо це вже підліток, спробуйте викликати його на відверту розмову. Розкажіть про свої переживання з приводу його здоров’я – як фізичного, так і психічного. Будьте з ним щирими. Нехай відчує, що ви говорите з ним на рівних, а не повчально. Поясніть, що не плануєте забороняти йому комп’ютер, просто нехай спробує інші способи провести своє життя з інтересом. А ви допоможете йому в цьому.
• Не провокуйте. Не заохочуйте хорошу поведінку дитини дозволом провести час за екраном монітора. Все доїв або зробив домашнє завдання? Прекрасно, тільки придумайте інший спосіб мотивації, не провокуйте залежність.
• Крайні заходи. Тільки в крайньому випадку можна використовувати радикальний метод — вимкніть інтернет або відберіть планшет, ноутбук. Проте це не допоможе побороти залежність – допоможе лише трохи проконтролювати процес.

Будьте готові до того, що це буде довго і потребує багато енергії та внутрішніх ресурсів. А також насамперед вашої готовності змінюватися і вкладатися у процес виховання. Дитина в силу своєї несамостійності не може влаштувати своє дозвілля правильно, вона вибирає шлях найменшого опору — сідати за гаджети. Тому забезпечити здорове дозвілля, у тому числі й особистим прикладом, — обов’язок батьків.

Позитивний приклад батьків відіграє важливу роль. Адже як відволікти дитину від комп’ютера, якщо ви самі постійно проводите час за монітором або маєте інші шкідливі звички? Спільний активний спосіб життя допоможе домогтися результатів.

       Прийшовши до дошкільного закладу, малюк потрапляє в нові соціальні умови, зустрічається з новим середовищем, змінює звичного розкладу та способу життя. Проблема адаптації до умов дошкільного закладу виникає у дитини будь-якого віку, коли вона вперше приходить до дошкільного садка. Завдання педагогів ДНЗ – допомогти дитині пристосуватися до дитячого садка, сприяти подоланню перешкод, які виникають на цьому шляху, визначити найголовніші психолого – педагогічні аспекти адаптації.

        Психологічна адаптація – це процес взаємодії особистості з середовищем, при якому особистість має враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення основних потреб.

Дошкільні заклади першими відкривають перед дитиною світ соціально суспільного життя. Дитячий садок разом із родиною бере на себе функції виховання та формування особистості, спприяє гармонійному розвитку малюка, для полегшення або нівелювання стресової ситуації процесу адаптації до дошкільного закладу.

В житті майже кожної дитини наступає такий особливий етап, як входження її в нові умови життя – умови дитячого садка. На ступінь легкості, або, навпаки, важкості пристосування малюка впливають такі фактори: настрою батьків, соціальний досвід дитини, розвиток дій із предметами, рівень оволодіння мовою, рівень самостійності дитини, дотримання режиму дня вдома та дошкільному закладі.

Щоб зберегти психічне та фізичне здоров’я дитини, формування її первинної життєвої компетентності, - перш за все здійснюється через взаємодію з родинами вихованців. Родини майбутніх вихованців запрошуються на заняття. Казково обладнане приміщення, сучасний дизайн, різноманітне предметно-ігрове середовище, яке включає не тільки сюжетні та розвивальні іграшки, а й звичайні побутові речі: кольорові мочалки, кришечки, прищіпки, застібки, ґудзики, дозволяють малюкам цікаво та корисно проводити час.

Формування первісних навичок соціалізації в системі всебічного розвитку у грі та різних видах діяльності, а саме: оздоровчої гімнастики, логіки , казкового світу, чарівної фантазії фарб і веселих ноток. Весь час поруч з дитиною знаходиться рідна людина, яка допомагає виконувати завдання, грається , спілкується.

Ігри з сухим та вологим піском, водою, мильними бульбашками допомагають знімати психічне напруження, а маніпулювання камінчиками, каштанами , крупою розвиває дрібну моторику рук дитини та сприяє розвитку мовлення й мислення. Вирішуючи проблему адаптації, великої уваги надаємо роботі з батьками, бо саме їхнє усвідомлення майбутніх змін, їхня турбота про емоційний стан, який переживатиме донька чи син, залишившись без рідних, визначатимуть особливості входження дитини в нові умови життя.

Кожна дитина потребує емоційної участі батьків і родини у співпереживанні, у спів участі до своїх проблем і труднощів. Дитина завжди шукає у дорослого підтримки, втіхи, схвалення. 

ПАМ'ЯТКА  ДЛЯ БАТЬКІВ

Батьківські помилки

• Батьківські лінощі (недостатній догляд за дитиною, непослідовність у вимогах,несистематичність проведення гігієнічних процедур, небажання відриватися від власних справ навіть тоді, коли малюк потребує допомоги батьків).

• Хвалькуватись батьків (хизування успіхами дитини, примушування малюка займатися тим, до чого у нього немає інтересу, хворобливе реагування на успіхи інших малят, якщо ті затьмарюють їхню дитину).

• Невиправдана принциповість (переконання батьків, що як вони сказали, так і має бути, навіть якщо вимоги не виправдані).

• Безтурботність (переконання батьків, що з дитиною нічого не трапиться). Такі батьки батьки відправляють малюка самого гратися на подвір'і, майже не наглядають за ним, дозволяють спілкуватися з незнайомцями, думаючи, що у такий спосіб виховують самостійність.

• Самоствердження за рахунок дитини. Батьки, які не реалізували себе в житті, демонструють свою зверхність, чинять посилений тиск на дитину, постійно наголошують на її недоліках, ігноруючи право малюка на індивідуальність.

• Нав'язування дитині ролей (вундеркінда, таланта, лідера), які не відповідають її здібностям і темпераменту. 

«Золоті правила виховання дитини в сім’ї»

1. Повага до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів виходу зі складних ситуацій;

2. Формування системи цінностей та збереження в сім’ї емоційного комфорту;

3. Підвищення психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини;

4. Забезпечення тісного взаємозв’язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами. Лише дружні, відкриті стосунки дитини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім’ї, бажаний результат виховання.

«Психіка дитини внаслідок надзвичайної ситуації. Психологічна допомога»

На жаль, у наш бурхливий час діти досить часто стають або свідками, або учасниками різних надзвичайних ситуацій. 

Діти і підлітки - одна з найбільш вразливих категорій населення, у яких психічна травма, викликана надзвичайною ситуацією, може іс­тотно порушити весь подальший хід психічно­го розвитку та подальшого життя.

Робота з дитиною проводиться з урахуванням певних особливостей, адже дитина не може тер­пляче і довго перебувати в одному місці, у неї швидко відбувається зміна настрою, основний вид діяльності - ігровий.

Слід зазначити, що дорослі і діти по-різному сприймають надзвичайну ситуацію. По-перше, це пояснюється тим, що дитяча психіка набагато більш пластична і дитина може набагато швидше вийти із ситуації, що травмує, ніж дорослий.

Психологічна допомога дітям повинна здій­снюватися з урахуванням вікового, фізичного і психічного розвитку дитини, стану фізичного і психічного здоров'я, тяжкості психотравми і сили переживання травматичного досвіду.

Слід мати на увазі, що реакції на травму в дитини можуть з'явитися відразу після травма­тичної події або через кілька днів, або і тижнів. Травма може змінити сприйняття дитиною сві­ту. Піддаються загрозі безпека дитини, система уявлень, цінностей та ідеалів, емоційна стабі­льність. Діти можуть бути налякані не тільки катастрофою, а й сильними емоціями, які вони відчувають.

Надзвичайна ситуація зазвичай трапляється раптово, часто не залишаючи часу для дитини підготуватися фізично або емоційно. Звичайні засоби, які допомогли б їй справлятися з побу­товими труднощами, виявляються неефектив­ними.

Реакція дітей на психотравмуючі пережи­вання пов'язана з їхнім віком, з рівнем психо­емоційного розвитку, освіти та інтелектуальної діяльності, а також із їх стосунками з батьками та соціальним оточенням. У деякі вікові пері­оди несприятливі фактори (розлука з родиною, смерть близьких, пережита роль очевидця психотравмуючих подій) можуть значно впливати на реакції і розвиток дітей.

Діти дошкільного віку (від 3 до 6 років) не в змозі оцінити ситуацію, що склалася, як загрозливу. Як правило, діти такого віку відчувають відпо­відальність за те, що сталося, і це може викли­кати в них почуття провини. Дітям дошкільно­го віку особливо важко впоратися із втратою.

При наданні психологічної допомоги дитині даної вікової категорії перш за все необхідно заспокоїти маму дитини, оскільки почуття страху в дитини викликають плач і стогін ро­дичів загиблих, реакція і паніка дорослих (осо­бливо мами).

Діти старшого віку (від 6 до 12 років) краще розуміють надзвичайний характер ситуації і певною мірою більш уразливі до стресових переживань, ніж діти молодшого віку. Вони навіть можуть звинуватити себе в нездатності запобігти надзвичайній ситуації. Для цієї віко­вої групи встановлено, що зовнішній вигляд постраждалих людей сприймається дітьми за­грозливо.

У поведінці дітей може виявитися уповільнення інтенсивності рухів або, навпаки, прискорена імпульсивна рухова активність, можливе надмірне зниження або підвищення обережності.

При роботі з дітьми даної вікової категорії перш за все слід швидко забрати дитину з міс­ця події, а також вести впевнене, спокійне, до­брозичливе спілкування, оскільки безпорадні і зневірені дорослі є надзвичайним подразником для дитячої психіки.

У спілкуванні з дітьми старше 12-ти років бажано уникати жартівливого тону, штампова­них фраз («Все не так уже й погано»). Діти цієї вікової групи часто конфліктують зі світом дорослих, і у них можливі такі сильні реакції, як смуток, гнів і навіть агресія (можуть за­мкнутися в собі) .

Більш докладно в нашій статті розглянемо особливості психічної діяльності, спілкування дітей дошкільного віку та надання їм екстреної психологічної допомоги.

Необхідно враховувати, що у дітей сприй­няття, мислення, пам'ять тощо відрізняється від дорослих. У цьому віці діти ще погано ви­значають «на око» відстані між предметами, обсяг приміщення, розміри предметів тощо. Кольори розрізняються, як правило, тільки основні, змішані (наприклад фіолетовий) прос­то не сприймаються або, точніше, не визнача­ються так, як вони визначаються дорослими. При сприйнятті подій дитина не виділяє голо­вного і другорядного, при цьому вона надає особливої емоційної насиченості всьому поба­ченому і почутому. У цьому віці так само не до кінця сформовано сприйняття часу.

Дитині необхідно завжди ставити конкрет­ні, деталізовані питання, що мають завжди альтернативний вибір («так» чи «ні»).

Так само слід враховувати такий факт, що у віці 3-7 років діти схильні «грати на публіку», якщо вони стають об'єктом уваги дорослих, особливо в напруженій, емоційній ситуації.

У цьому віці дитина має асоціативне мис­лення, причому з особливостями зазначеного вище сприйняття.

Абстрактні поняття і мір­кування взагалі не запам'ятовуються, бо не усвідомлюються.

Увага в цьому віці також має відмінні риси. Діти ще не вміють підтримувати свою увагу протягом тривалого часу в одному і тому ж напрямі, не відволікаючись від інших предме­тів. У першу чергу, дітей приваблює все яскраве, помітне, невідоме.

Мислення в цей період характеризується як конкретне, узагальнення розвинене ще недо­статньо.

Слід виділити таку особливість дитячої психіки, як надмірне використання своєї уяви. У цьому віці дитина більшою мірою відходить від реальності при переказі побаченого, ніж дорослий, вона змішує уявне зі справжнім. Для дитини існує один світ.

При характеристиці мовлення слід відзна­чити, що лексика в цьому віці ще вкрай обме­жена. Це означає, що іноді дитина розуміє, що від неї хочуть почути, але не може виразити це досить зрозуміло на вербальному рівні. Як правило, в такому випадку вона вдається до асоціацій. Тут необхідно пам'ятати той факт, що у трирічному віці саме мама є найкращим «перекладачем» для свого малюка.

Методи роботи з дітьми досить різноманітні. Загальною позицією при наданні психологічної допомоги є ненасильство. При першій зустрічі важливо сформувати у дитини готовність до співробітництва, створити відносини, які ба­зуються на довірі, дати зрозуміти, що фахівець, який надає їй допомогу, є помічником, другом (створити позитивні очікування від зустрічі з психологом). До дитини, по можливості, необ­хідно підходити одному психологу. Одразу кілька фахівців може налякати дитину, і вона ще глибше замкнеться в собі.

При встановленні психологічного контакту необхідно враховувати те, що враження у дітей посилюються за рахунок кута їхнього зору, спрямованого знизу вгору . Тому для зняття напруги у дитини психологу  потрібно розмовляти з нею на рівні очей.

Фахівцю при знайомстві з дітьми слід пред­ставлятися за ім'ям.

Якщо дитина не йде на кон­такт, то потрібно не завершувати з нею спілку­вання, а показати, що психолог поважає її осо­бистий простір і її рішення закритися від спілкування, дати відчути, що в будь-який мо­мент ви відкриті спілкуванню.

При першій зустрічі за допомогою діагности­чної бесіди й шляхом спостереження треба уточ­нити психологічний стан дитини. Необхідно від­значити і те,  що повнота і достовірність одержуваної інформації від дитини буде зале­жати насамперед від уміння психолога прави­льно ставити питання. По можливості слід поспілкуватися з родичами, довідатися про ситуацію - чи всі вижили в надзвичайній ситуації, чи когось не стало.

Якщо поблизу немає рідних і знайомих ди­тині людей, після знайомства слід обережно встановити легкий тілесний контакт. На­приклад, взяти на руки, тримати за руку або плече. Обережно встановлений тілесний кон­такт вселяє в дітей почуття захищеності, впев­неності та спокою.

Робота психолога повинна вестись за допо­могою емпатійності, співпереживання. Щоб допомагати виходити з посттравматичного стресу, потрібно не просто співчувати й спів­переживати.

Слід зазначити, що паралельно роботі з ди­тиною повинна вестися робота і з її близькими та рідними. Треба добре розуміти, що психіка людини має ефект зараження. Особливо явно цей ефект виявляється при стресі. Діти надзви­чайно швидко поринають у психічні стани оточуючих.

У спілкуванні з дітьми важливо випромінюва­ти справжній оптимізм, впевненість і спокій, тому що це допомагає дитині подолати свій страх, впоратися з важкою психологічною си­туацією. Якщо ж навколо дитини рідні постій­но обговорюють трагедію, нагнітаючи нервоз­ність ситуації, то необхідно звернути увагу таких батьків на дитину, на підтримку її внут­рішньої потреби в позитивному. Якщо поруч з дитиною перебуває мама, яка пережила те са­ме, що і дитина, потрібно підштовхнути її до активних дій для виведення дитини зі ступору. Це позитивно вплине і на саму маму.

Як правило, дітям важко говорити про тра­гічну подію, тому від психолога потрібні певні зусилля для створення умов відвертої розповіді про пережите. Для досягнення цієї мети вико­ристовуються різні методи.

Психолог, що працює з дітьми, які пережи­ли наслідки катастрофи, повинен мати при собі предмети, що сприяють швидкому встанов­ленню відносин і взаєморозумінню. Ці предме­ти умовно можна поділити на дві групи. До першої групи входять іграшки: «емпатійні» - із натуральних матеріалів, приємних на дотик, який викликає теплі переживання (м'які іграшки, наповнені бісером), іграшки, що стимулюють турботу (з дитячими пропорціями й мордочка­ми - сигнальними ознаками, що викликають емпатію). Продуктивними для психологічної роботи є м'які ляльки-рукавички, за допомо­гою яких можна будувати діалоги, грати в ля­льковий театр.

Іншу групу можна умовно назвати «матері­али для праці» - альбоми, фломастери, кольо­рові олівці, фарби, пензлики.

Матеріали для праці - це також книжки-розмальовки; книжки, в яких потрібно щось вирізати, склеювати, збирати; пластилін; ко­льоровий папір, конструктори тощо.

Фахівцям, які надають допомогу постраж­далим в осередку надзвичайної ситуації, слід брати до уваги, що діти починають швидко відчувати голод і спрагу, тому важливо задо­вольнити ці потреби. Психологам потрібно запропонувати дітям залежно від погодних умов гарячі або холодні напої, а також кілька шматочків печива, шоколаду.

Слід також пам'ятати про те, що в більшос­ті випадків у дітей, що опинилися в осередку надзвичайної ситуації, це перший досвід, коли вони стикаються з тим, що світ навколо них змінився повністю.

Після надзвичайної ситуації діти потребують підтримки, розуміння і турботи з боку батьків та родичів.

Висновки.

Оскільки в надзвичайних ситуаціях діти становлять найбільш вразливу категорію насе­лення, при наданні екстреної психологічної допомоги психолог перш за все враховувати індивідуальні особливос­ті дитини, а також ту конкретну надзвичайну ситуацію, в якій вони знаходяться, і застосову­вати не один метод, а скоріше набір технік, методик, які поєднуються одна з одною і під­ходять конкретній постраждалій дитині, тобто повинен здійснюватися індивідуальний підхід. 

b